Ось 5 класних і не депресивних фільмів, які оповідають про ВІЛ
Давайте подивимося правді в очі: фільми про ВІЛ зазвичай бувають жахливо депресивними, і це цілком зрозуміло.
Багато з них були зняті в розпал епідемії в 80-х і 90-х. Навіть зараз, з новими досягненнями в області лікування і профілактики, більше 6700 американців і 1 мільйона жителів з усього світу, що живуть з ВІЛ, щорічно вмирають від пов’язаних з ВІЛ захворювань. Але замість того, щоб дозволити приреченості і мороку наздогнати нас, ми вирішили виділити 5 фільмів про ВІЛ, які з гумором справляються з епідемією, святкуючи життя ВІЛ-позитивного гея.
Ми зібрали п’ять фільмів про ВІЛ, які виявилися напрочуд кумедними і в той же час не позбавленими глибини і сенсу.
1. Parting Glances (1986) «Прощальні погляди»
Один з перших фільмів, в якому знявся Стів Бушемі, «Прощальні погляди» розповідає про останню ніч перед тим, як Роберт, половинка гей-пари з Нью-Йорка, відправляється в дворічну робочу поїздку в Африку. Його бойфренд, Майкл, обурюється його від’їздом, оскільки підозрює, що він не хоче бути поруч і бачити, як хворіє їх ВІЛ-позитивний друг Нік (Бушемі). Але перш ніж Роберт їде, його друзі влаштовують йому вечірку, і Нік її зриває.
Нік – веселий і класний. Не тільки тому, що він відеохудожник, який відмовляється жаліти себе, але й тому, що він непримиренно сексуальний і відмовляється віддаватися звичайним гей-розвагам: випивка в барі, секс в тренажерці і тусовки на Fire Island. Його витівки перетворюють комедію в цей відвертий і сексуальний фільм, він ніколи не впадає у відверту печаль або жалість до себе.
2. Tongues Untied (1989) «Розв’язані язики»
Половина колекції усних біографічних віршів, поставлених на хореографію і половина збірки документальних зйомок, як чорношкірі геї танцюють вог, протестують і тусять в 80-і роки минулого століття. Фільм «Розв’язані язики» не схожий ні на один фільм, який ви коли-небудь бачили.
Хоча тема ВІЛу відчувається протягом усього фільму (і навіть безпосередньо розглядається в декількох сценах), хвороба тут є частиною більш широкого розгляду веселощів чорношкірих, їх сили і братерства всупереч американській гомофобії і расизму. Нетрадиційний стиль викладу добре сприймається в його 55-хвилинному викладі, а його тематика так само актуальна, як і завжди, що є як хорошою, так і поганою річчю.
3. The Living End (1992) «Оголений провід»
Підкачаний ВІЛ-позитивний гей, шахрай на ім’я Люк вбиває своїх гомофобних переслідувачів і відправляється у втечу. Він натикається на машину Джона, порівняно м’якого і песимістичного кінокритика, у якого також недавно діагностували ВІЛ. Не бажаючи проходити через клопоти американської судової системи, ці двоє чоловіків вирішують стати злочинними коханцями в пригоді під назвою «Гей Тельма і Луїза».
Затамувавши подих, ми дивимося, як Люк і Джон звільняються і покірно віддаються своїй жадобі життя, відриваючись від умовностей і суджень повсякденного суспільства. Але японсько-американський гей-режисер Грег Аракі не дає своїм антигероям легкого виходу, тим більше що у кожного є певна суїцидальна фантазія, що включає оргазм і пістолет.
4. Zero Patience (1993) «Нульовий пацієнт»
Нарешті, мюзикл про ВІЛ. І це не «Rent». (Не те, щоб ми не любили цей мюзикл, просто його час ще не настав). Безсумнівно, продукт свого часу, «Нульовий пацієнт» – це напрочуд глибока музична комедія, яка досліджує живу пам’ять (і мораль) про те, як ми пам’ятаємо людей, які боролися з ВІЛ. Незважаючи на серйозну тему фільму, там все ж включена сцена з двома співаючими чоловічими анусами і пісня про банний Декорум. (Послухайте вище).
Фарсовий сюжет: сер Річард Бертон, Вікторіанський сексолог, який є таким і в реальному житті, виявляється куратором виставки в канадському музеї природної історії про легендарного нульового пацієнта, якого Стюардеса помилково звинуватила на початку епідемії ВІЛ. Переслідуваний примарою нульового пацієнта Бертон плутається з місцевими активістами ACT UP, які вважають його майбутню виставку небезпечною тратою грошей.
І хоча пісні та акторська гра не такі хороші, деякі мелодії та сцени заслуговують на увагу.
5. Jeffrey (1995) «Джефрі»
Коли гей-драматург Пол Рудник вперше опублікував свою п’єсу «Джефрі» в 1993 році, театри боялися робити постановку, побоюючись образити глядачів «комедією про СНІД». Однак, до 1994 року вона стала повноцінним бродвейським хітом, а до 1995 року – фільмом з Патріком Стюартом у головній ролі, яскравого інтер’єр-декоратора, Натаном Лейном в ролі священика-збоченця і Сігурні Уівер і Крістін Баранскі в епізодичних комедійних ролях.
Хоча він спирається на стереотипи, які сучасні глядачі можуть вважати старомодними, цей фільм все-таки кумедний. Він розповідає про Джефрі, ВІЛ-негативного жителя Нью-Йорка, який повинен вирішити, чи варто йому продовжувати відносини з ВІЛ-позитивним здорованем на ім’я Стів. Джефрі лякає перспектива бачити, як Стів буде страждати, але Зоряний комедійний акторський склад фільму не дасть страху перемогти любов.
А що ви думаєте про ці п’ять фільмів про ВІЛ? Висловіться в коментарях.
Переклав на українську користувач Hornet @idgaf5
