“Гомик” і Гордість: Як я переосмислив слово, яке мучило мене в дитинстві

Maricón (гомик). Це принизливе іспанське слово, яке я, як і більшість латиноамериканських геїв, знаю надто добре.

У дитинстві я чув це слово на вулиці. Я чув його від знайомих. Я навіть чув його вдома на іспаномовному телебаченні. Щоразу, коли я чув це слово — навіть якщо не в мою адресу, — воно змушувало мене почуватися маленьким, присоромленим і нікчемним. Це слово, якого я ніколи по-справжньому не міг позбутися.

Коли я ріс, мене також лякав синонім слова гомик, “педик”. Його теж часто можна було почути, але переважно у школі.

Велика літера “П” була дуже гучною і неприємною, тому я зазвичай відчував, коли вона наближалася, і знаходив способи уникнути лінії вогню. На відміну від сеньйора Г, я знав, що велика П мала мало шансів з’явитися у моїх безпечних місцях або в моїх улюблених мильних операх. А от сеньйор Г маскувався і завжди ховався у тіні, готовий вистрибнути, щоб висміяти нас або ще гірше.

Коли я приховував свою сексуальну орієнтацію, сеньйор Г подбав про те, щоб я залишався “замкненим у шафі”. Він контролював мене, через нього я був насторожі та нещасний. Він зробив все можливе, щоб мене карали щоразу, коли я був надмірно манірним, грався із барбі моєї сестри чи тусив із сусідськими дівчатками замість хлопчиків. Що ще гірше, сеньйор Г погрожував повідомити моїх батьків про мій маленький брудний секрет.

Хоча я цього не розумів, але цей виродок також був досить хорошим учителем. На той час, як я вступив до коледжу, всі його уроки були повністю засвоєні; я набрав відмінні бали як у “стражданні в тиші 101”, так і у “відмові в щасті”. Тепер єдиною людиною, яка мучила мене, був я сам.

Ця внутрішня війна тривала ще кілька років, продовжуючи позбавляти мене радості, кохання та романтики.

І ось одного разу, через втому від тривалої боротьби з моїм переслідувачем, я здався. Зробивши глибокий вдих, я повернувся до батьків кубинського походження і просто сказав: Soy Gay (Я гей). Я видихнув, як мені здалося, вперше в житті, вибухнув потоком сліз і впав у люблячі обійми моєї матері. Я пережив найгірше і перебрався на інший бік. Я думав, що я вільний.

Як відомо більшості представників ЛГБТ-спільноти, камінг-аут – це безперервний процес, який виходить далеко за межі моменту, коли ви вперше відкриваєтеся, хто ви. Мені знадобилися роки, щоб набратися сил, щоб прийняти і розкрити свою правду, але потрібно ще більше років, щоб позбутися внутрішнього сорому, внутрішньої гомофобії та загального почуття негідності, що виникли через знущання і образи.

Навіть після всієї роботи над собою за останні два десятиліття, проживши своє життя якнайкраще будучи собою, я зрозумів, що все ще перебуваю під тиранією свого викрадача. Я все ще чув цей іспанський голос, який каже мені приглушити світло, щоб інші відчували себе комфортніше. Я все ще чув цей голос, який називав мене гомиком.

Тож цього року я нарешті сказав досить. Досить цього слова-гнобителя дитинства. Досить цих п’яти літер (з наголосом на “о”), які продовжували впливати на мене, коли я виріс. Досить почуватися маленьким, присоромленим або нікчемним.

Цього року, почуваючись більш яскравим і гордим, ніж будь-коли (єдиний позитивний ефект від того, що я зазнав цієї безжально вульгарної, корумпованої, відсталої та люто налаштованої проти ЛГБТ адміністрації), я вирішив раз і назавжди вирватися із капкана сеньйора Г.

Цього року я вирішив переосмислити це слово та час проведений у муках (дякую, тітко Maxine). Цього року, гомик, я вирішив гордо вирівняти спину в своїх веселкових шкарпетках і нарешті взяти тебе під контроль!

Слова мають силу, але і я теж.

Що відчуваєте ви, коли чуєте слово гомик? Пишіть у коментарях.

Цю статтю вперше було опубліковано 30 травня 2020 року. З того часу її було оновлено.