Кращі ЛҐБТК-альбоми року: 31 реліз, що допоміг 2021-му року не стати повним розчаруванням

Кращі ЛҐБТК-альбоми року: 31 реліз, що допоміг 2021-му року не стати повним розчаруванням

Be first to like this.

This post is also available in: English

Іще один рік пройшов, і хоча для переважної більшості з нас 2021-й був справжнім жахіттям, музика була, все ж, досить крутою. Деякі з моїх улюблених артистів випустили цього року нові альбоми, багато з них належать до ЛҐБТК-музикантів. (І якщо ви в пошуках ЛҐБТК-митців, зацініть мою постійно оновлювану енциклопедію тут.) Давайте згадаємо 2021 рік за допомогою ЛҐБТК-музики.

Ось 31 найкращий музичний ЛҐБТК-реліз 2021-го:

1. Man on Man – Man on Man

Родді Боттум (Faith No More, Imperial Teen) об’єднав сили зі своїм хлопцем Джоуї Голменом, щоб створити цей приклад альтернативного року 90-х, за яким я навіть не знав, що сумував, аж поки його мені не запропонували двійко надзвичайно впевнених, сексуально позитивних ведмедів, які вміють добряче зарядити по куплету так само, як вони заряджають одне одному. Їхні відеокліпи веселі та сповнені боді-позитивних зображень, не кажучи вже про чоловіків, що фліртують, цілуються, лижуться або взагалі використовують свої гітари, як мультяшні фалоси, як би це і мало бути завжди. Іншими словами – сексуально. (“1983”; “Daddy”; “Stohner”)

2. Donnie – The Colored Section (Deluxe)

Ось навіщо існують перевипуски: повернення заслуженої слави забутим діамантам, які були або розкритиковані, або відверто проігноровані під час першого релізу. Це як раз стосується роботи в стилі соул 2002-го року митця з Атланти, що давно закінчив кар’єру, але мав сміливість і власне бачення, звертаючись до теми сексуальності задовго до Френка Оушена, хоча новаторський “The Colored Section” Донні не обмежений власним добровільним ґей-ґетто. У ретроспективі олдскульний підхід Донні до музики соул був застарілим і для 2002-го року, але історія ласкава до артефактів, а цей як раз схожий на класику, яку він з такою любов’ю відтворює. (“Cloud 9”; “Big Black Buck”; “Beautiful Me”)

3. Лоренс Ротмен – Good Morning, America

Цей небінарний автор-виконавець з Лос-Анджелеса робить щось схоже на здобутки Father John Misty, от тільки Ротмен не кумедний, та й не особливо обирає слова. Але як і FJM зі своїм стьобом, Ротмену є що розповісти про парадигми, що не спрацьовували протягом 50 з лишком років (“Glory” feat. Katie Pruitt), душевне нездужання нашої країни (“Thrash the West” feat. Amanda Shires), що прикидається піснею про кохання, складнощі та необхідність одужання (“The Fix”). У своєму мороці він монохромний, тож ті промінці світла, що прозирають крізь нього, вражають, даруючи проблиск надії, на який є натяк і в назві.

4. Майкл Майо – Bones

Емоційний, джазовий, особистий, чесний, непрощенно бісексуальний. Хоча багатьох соул-виконавців у минулому підозрювали в “прихильності до голубизни”, цей випадок бере на себе всю легкість і робить її центровою в своєму мистецтві. Він – природжений романтик; його фривольна емоційність безумовно життєрадісна. (“You and You”; “20/20”; “The Way”)

5. Pixel Grip – ARENA

Досягнувши вершин електронного інді-поп-дансу, ці вискочки з Міста Вітрів накопичують енергію, щоб оспівувати красу диско. Але не сумнівайтеся, ця краса – не незаймана, а цей танцпол засмальцьований, липкий і вкритий усіма різновидами тілесних рідин. Він брудний і – цитуючи деяких інших гедоністично схилених гомосексуалів – розкішний.  (“ALPHAPUSSY”; “Demon Chaser” feat. MONAE; “Pursuit”)

6. Fleece – Stunning and Atrocious

Ці канадійці значно змінилися протягом кількох останніх платівок – переважно завдяки особистим змінам – і нарешті відшукали свій ритм (дивіться наш огляд тут). Їхній інді-рок із нахилом у альтернативу тепер однозначно став інді-попом, а м’якше аранжування дуже пасує їхнім пісням про близьку ґей-любов, інтрижки та пристрасть. Якщо тут і представлені якісь приземлені справи не про кохання, я їх не чую та не жалкую про це. І ви не пожалкуєте. (“Do You Mind? (Leave the Light On)”; “Love Song for the Haters”; “All My Money”)

7. Арло Паркс – Collapsed in Sunbeams

Її дебют не хапає вас за комірець; він вас запрошує всередину, пропонує вам випити, бере вас за руку та можливо – щойно ви познайомитесь – починає приємний масаж, перш ніж попрямувати до будуару. За пів року вам доведеться визнати, що ці нові стосунки значно глибші за будь-які попередні, та що, як би ви не намагалися захистити своє печальне підстаркувате серце, ви безнадійно закохані. Чи щось типу того. (“Hope”; “Hurt”; “For Violet”)

8. Rostam – Changephobia

Цей реліз серед року залишається одним із найкращих у 2021-му (прочитайте наш огляд тут). Якщо що, скромний геній у центрі цих 11 зрілих відтисків із червня ще помітніше виріс, і відрадно, що митець – який, імовірно, міг би решту життя жити на авторстві гурту “Vampire Weekend” – довіряє своєму бездоганному музичному інстинктові настільки, що дозволяє цим пісням самотужки дихати та розпростувати крила. (“From the Back of a Cab”; “These Kids We Knew”; “Changephobia”)

9. Lil Nas X – Montero

Захопивши чарти на ура тим, що легко могло б стати диво-хітом-одноденкою, цей вундеркінд “Old Town Road” викручує ґейськість на максимум і більше того, робить з соцмереж виключно сексуальну принаду та захоплює світ у якості поп-зірки, якою він був завжди, навіть коли зависав із татусем Майлі. Якщо чесно, я досі вважаю його “зірковою концепцією”, а не митцем, але з такою самою критикою доводилося мати справу Мадонні, коли вона міняла до невпізнаваності поп-ландшафт однією радіомелодією за іншою, тож містер Ікс – для близьких Монтеро – зараз робить те саме. (“Montero (Call Me By Your Name)”; “Industry Baby”; “That’s What I Want”)

10. Villagers – Fever Dream

П’ятий альбом в інді-шатах Конора Джея О’Браяна – це дивна та зрештою чудова справа, що занурюється в буяння хору та фонову музику, а також пишно оздоблені народні мелодії, які він записував, іще відколи був малечею в 2010-му. Тепер, із сексуально сивими пасмами волосся, адже він наближається до середнього віку, його музика стає задумливішою, його віра – важливішою, якщо не обтяжливішою для ґея та примирення з нею, а його позитивне ставлення – іще важчим, аніж мало би бути. (“So Simpatico”; “Circles in the Firing Line”; “The First Day”)

11. Jordy – Mind Games

Емо-поп, сексуально стурбована, помірна підліткова драматична радіожуйка. Йому 23, тож не дивно, що єдина боротьба, з якою він стикався, – це як залізти в труси сексуального рятувальника (“If He’s In Your Bed”), або як змусити колишнього стерти його фотки члена (“Delete Me”). А щоб довести, що він – такий самий, як усі решта, він готовий відмовитися від свободи, щоб потрахатися із “саме тим” (“I Just Wanna Be Loved”). Ну так, звісно.

12. She Drew The Gun – Behave Myself

Луїза Роуч разом зі своїми колегами по гурту використовує свій м’язистий альтернативний рок заради політичних змін, але нехай це вас не лякає. Хоча вони не соромляться свого ідеалізму та активізму, завдяки їхнім моторним ритмам та колючим синтезаторам до їхньої вечірки хочеться приєднатися. (“Behave Yourself”; “Class War”; “Cut Me Down”)

13. Маркус Вейл – The Hunger

Горрор завжди був прихистком для квір-діток. Нестандартні відмінності надприродних створінь або нереалізовані еротичні бажання повсталих із мертвих – це лакмусові папірці, завдяки яким ми захищаємо наші власні почуття неповноцінності, прагнення, ізольованості і таке інше. Надихнувшись рекламою тонких ґотичних парфумів Тоні Скотта “Голод” (а також серіалом HBO “Реальна кров”), цей “кит” – Вейл із Австралії через свою мінімалістичну інді-електроніку оповідає історію про вампіра та його наближеного, сповнену насолод і падінь бездонних спокус. (“Two Holes”; “Impossible”; “Familiar”)

14. Serpentwithfeet – Deacon

Другий реліз Джосаї Вайза під псевдонімом “serpentwithfeet” не просідає; власне, він змішує свою невгамовну експериментальність під впливом ґоспелу з ритмами та тропами сучасної електроніки та блюзу, щоб створити новий ґей-шаблон наспівів, кохання та еротизму у форматі “тиха буря”. (“Same Size Shoe”; “Fellowship”; “Heart Storm with NAO”)

15. Oscar and the Wolf – The Shimmer

У своєму третьому альбомі під псевдонімом “Oscar and the Wolf” бельгієць Макс Коломбі наповнює свій привабливий інді-поп прагненнями, чуттєвістю та підсумковим розчаруванням безладними людськими стосунками. Його недбала андрогінність досить гожа. І хоча його пісні можна вважати скромними, не сприйміть їх за щось несерйозне. (“James”; “Oliver”; “Livestream”)

16. Джон Кемпбелл – Wolfen

У квір-інді-фолк авторах-виконавцях нестачі не спостерігається (хоча сам по собі такий опис до біса зменшувальний), і ми з гордістю повідаємо про кожного гідного з них. Кемпбелл – артист, що народився в США, а мешкає в Берліні, де керує своїм власним лейблом (і без сумніву фінансує його зі своїх робіт у образотворчому мистецтві). У цих восьми акустичних треках протягом недовгих 27 хвилин звучання і так задосить драми, в якій Кемпбелл не перегинає зі словами чи аранжуванням. Його непримітна впевненість приваблює не менше, ніж цікаве поєднання стилів “The Hidden Cameras” і Джоні Мітчелл. (“Metropolitan”; “Faggot”; “Haunted”)

17. The Goon Sax – Mirror II

У своєму третьому альбомі ці старомодні інді-дітки з того боку екватора розширюють і відполіровують своє звучання, дозволяючи всім трьом учасникам блищати у власних піснях і – що іще краще – у співпраці над піснями одне одного. Хоча я розумію роздратування Луїса Фостера через порівняння з колишнім гуртом його батька “The Go-Betweens”, від родоводу не втечеш (можете спитати у Джуліана Леннона). Проте без сумніву постійні згадки про походження з часом вщухнуть. Допоможе схильність до поточних тенденцій інді-попа, а також те, що стилісти роблять із цими трьома, ще досить молодими виконавцями. Кілька років тому вони були рожевощокими малюками, що намагалися запам’ятати просту послідовність акордів. Тепер же вони – інді-зірки, що сходять і відчувають свою міць, а також володіють чуттєвістю, будучи самими (сексуальними) собою. (“In the Stone”; “Psychic”; “Desire”)

18. Fancy Hagood – Southern Curiosity

Наразившись на опір якоїсь рекордингової компанії, коли він назвався прізвиськом “Who Is Fancy?”, ця королева з півдня віддається усьому, що є в ньому всередині, на цьому вдивовижу звучному та традиційному південному поп-релізі. Якщо він за звучанням трохи схожий на Елтона Джона ще тих днів, коли Джон разом із Берні Топіном досконало вивчали міфологію вигнанців південного сходу Америки, то це лише одна частина його родоводу, так само, як і пустотливі блюзові ритми, скажімо, “The Black Crowes”, або яскраві балади його колишньої колеги по гастролях Аріани Ґранде. І, коли на головному треку він відверто каже усім, хто безапеляційно сумнівається в його способі життя, “мені  по барабану, що ви там думаєте про мене”, він випльовує ці слова з такою душею та інтонацією, що розумієш: можливо, я – джентльмен, але знаєш що, мудак, не задовбуй мене. (“Southern Curiosity”; “Good Man”; “The Same Thing”)

19. Лорейн Джеймс – Reflection

На своєму третьому повнометражному альбомі ця лондонська квір-продюсерка суперстильна, як і завжди – немов Sophie та Arca, вона не міняє форми, а створює нові з нуля – втім, ще доступніші за всі попередні. Тут немає нічого прямолінійного. Але зануртесь туди, і ви не помітите, як ритми та ґлітчі, гостьові вокалісти та просторий мінімалізм або перенасичений максималізм Джеймс починають звучати не як диско майбутнього, а теперішній саундтрек танцполів.  (“Running Like That” feat. Eden Samara; “On the Lake Outside” feat. Baths; “Simple Stuff”)

20. of Montreal – I Feel Safe with You, Trash

Ґендерфак, що почав творити ще в 1996-му, продовжує вже в своєму 17-му релізі “I Feel Safe with You, Trash”. Є щось захоплююче в тому, як Кевін Барнз побутово та по-міщанськи підходить до поп-пісень. Який би то не був жанр – чи то трохи панку, чи то танцювальних ритмів – вас досить впізнавано зачепить, найімовірніше, приспів, що вимагатиме несамовитого та/або радісного вереску. (“Queer As Love”; “Extract the Masculine Germ from Remote Memory”)

21. Лава ЛаРу – Butter-Fly

Усе починається з омажу олдскульному соулу, і це максимум традиційності на міні-альбомі цієї квір-реперки із Західного Лондона. На цих п’яти треках немає жиру; лише хуки, та настрій, та флірт, та потужність. Не можу дочекатися на її наступний повний альбом. (“Magpie”; “Goofy Hearts Club”)

22. Arca – Kick ii-iiiii

Краса Arca в її розгнузданій амбітності. “Kick i”, випущений 2020-го, був найбільш попсовим записом у її андеґраундній кар’єрі, але навіщо зупинятися на одному релізі, якщо є ще чотири в запасі? Й справді, тепер більше, ніж будь-кому з її відомих співвиконавців, їй дуже потрібен режисер монтажу та зведення; тож “Kick iiiii” – це швидше писульки в стилі ембіент для фону, ніж пісні. Але в цьому є певна послідовність, що демонструє її зростання, як авторки/продюсерки. І, хоче вона того чи ні, за відсутності SOPHIE (нехай земля їй буде пухом), вона – найзахоплюючіша на електронній музичній сцені. (“Bruja”; “Queer” feat. Planningtorock; “Born Yesterday” feat. Sia)

23. Foxing – Draw Down the Moon

Це найкраще особисте досягнення інді-рокерів із Міссурі, із дуже значним наголосом на особистому. (“Draw Down the Moon”; “Speak with the Dead” feat. WHY?)

24. Етель Кейн – Inbred

Поки що цей юний трансґендерний митець/мисткиня випустив лише кілька міні-альбомів, але навколо цього ґотичного ґоспелу в стилі Лани Дель Рей і цієї ґрунтовної теми вже здіймається немалий гомін. (“God’s Country” feat. Wicca Phase Springs Eternal; “Crush”)

25. Price – Sequences (True Sentiments)

Перш ніж я уважно розглянув назви пісень, я почав ставитись до заспокійливої інді-поп-музики цього бразилійського виконавця, як до стилю бароко, і – прошу дуже – перший трек на цьому релізі Матіаса  Рінґґенберґа наприкінці року – “Baroque Garage”, що, власне, і підсумовує його роботу, але не зовсім. Це сумно та емоційно, ніжно та бурхливо, експериментально та доступно: те, що ви б почули в ґей-кабаре на іншій планеті. (“Under His Breath”; “2022”)

26. Джон Ґрант – Boy from Michigan

Цей п’ятий сольний реліз американця-експата-автора-виконавця – більш-менш такий самий, як і попередні. Тут розквітає приємний баланс між його джерелами автора-виконавця та електронікою. Він – природжений оповідач, а іноді – трохи клоун. Я його так люблю, що боляче визнавати цей запис найменш привабливим із усіх – мелодії все ж задовгі та дещо безформні – але він все одно один з наших найяскравіших промінчиків. (“Boy from Michigan”; “Billy”)

27. Міккі Бланко – Broken Hearts and Beauty Sleep

Її другий повнометражний реліз м’якший і менш войовничий, аніж дебютний, що було необхідно для того, щоб бути почутою поза гомофобним нявчанням репу. Втім, продемонструвавши свої випади, вона розгорнула творчий процес, щоб додати іще колаборацій і самоаналізу. Світу відомо, що ця трансґендерна ВІЛ-позитивна мисткиня долала свої труднощі. Вижити – та процвітати – це і є її найкраща помста. (“It’s Not My Choice feat. Blood Orange; “Free Ride”)

28. Bachelor – Doomin’ Sun

Джей Сом і Еллен Кемпнер (Palehound) запускають в рух свої інді-рок звуки на цьому потужному, грайливому дебютному релізі. (“Back of My Hand”; “Stay in the Car”)

29. Ділайла Монтеґю – BABY

Сафічна британська поп-музика, що рівними частинами складається з великих мотивів, що чіпляють, і великого серця. (“BABY”; “Lost Keys”)

30. Claud – Super Monster

Небінарний інді-поп; витриманий і стриманий. (“Soft Spot”; “Guard Down”)

31. Елтон Джон – The Lockdown Sessions

Ніхто б його не попрікнув за почивання на лаврах протягом решти його й без того барвистого життя, але віддамо Реджові належне – він досі настільки дбає про поп-музику, яку він зробив невід’ємною частиною наших життів протягом чотирьох десятиліть, що до того ж ще й створює щось нове. Його щедра натура та фанатська закоханість в таланти дозволяють йому розділити сцену з цілою купою супутників і супутниць, як новачків, так і цілком визнаних. (Елтон Джон, Young Thug, Нікі Мінаж: “Always Love You”; Ріна Саваяма, Елтон Джон: “Chosen Family:”; Lil Nas X разом із Елтоном Джоном: “One of Us”)

А який альбом 2021-го року став вашим улюбленим?

Переклав українською користувач Hornet @7egga

Related Stories

Журнал Elska ділиться квір-тілами та голосами чоловіків Берна, Швейцарія
Кохання згасло: найпопулярніші квір-стосунки в коміксах закінчилися
Уряд Китаю намагається викорінити ЛГБТК-людей. 5 способів, які дозволяють їм досягти в цьому успіху
Ми просто хочемо в туалет: потреби транссексуалів у середовищі геїв
Quantcast