10 речей, які я любив та ненавидів у “Вонгу Фу”
Коли я вперше побачив “Вонгу Фу, із вдячністю за все! Джулі Ньюмар“, я був молодиком у віці 20 років або близько того і я не міг належно оцінити набридливо вульгарний гумор або сентиментально солодкувате посилання цього фільму; але тепер, коли я подорослішав і став 35-річним геєм та поціновувачем драг-рейсів, мені стало подобатися більше речей в цьому фільмі, навіть якщо він і не досконалий.
28 травня, напередодні Прайда, фільм «Вонгу Фу» вперше вийде на Blu-ray та буде включати вирізані сцени та короткометражний фільм під назвою “Шалений гонщик в сукнях”, в якому буде інтерв’ю з Джоном Легуізамо (John Leguizamo), а також з режисером і сценаристом фільму.
І ось 5 речей, які я полюбив в “Вонгу Фу“:
1. Він до біса смішний і безумовно заслуговує на цитування.
Цей фільм схожий на одну суцільну підказку: кожна фраза – ключова. Багато хто може процитувати його практично повністю по пам’яті, що зовсім не дивно з огляду на його фрази, повні гостроти, такі як:
Сценарист Дуглас Бін (Douglas Carter Beane), який є відкритим геєм, поцілив у точку і тому ця стрічка залишається і донині такою ж смішною, як і в прем’єрному 1995 році. Крім того, фільм повністю руйнував стереотипи про геїв як безумовно жахливих, ВІЛ-позитивних боксерських груш, на прикладі трьох впертих незалежних королев, що не вибачаються за своє життя або поведінку.
2. За допомогою двох знаменитих акторів-натуралів, стрічка знайомила Америку з проблемами геїв та трансгендерів.
Вже багато років до «Вонгу Фу» Патрік Свейзі (Patrick Swayze) був голлівудським серцеїдом, який з’являвся в таких блокбастерах, як “Брудні танці“, “Привид” і “На гребені хвилі“; Веслі Снайпс (Wesley Snipes) був професійним актором у жанрі екшн, що зіграв супер-мачо в таких фільмах, як “Нью Джек Сіті“, “Білі люди не вміють стрибати“, “Пасажир 57” та “Руйнівник“. Той факт, що Голлівуд спокусив двох істинно гетеросексуальних, найбільш мужніх чоловіків та змусив їх нафарбуватися, надіти перуки і каблуки для розповіді про квірфобію та гендерну ідентичність, є не чим іншим, як блискучим результатом.
Не менш примітно і те, що фільм стартував з першого рядка за зборами в 1995 році – і це через рік після прийняття закону «Не питай, не говори» та за рік до так званого Закону про захист шлюбу. Тільки в США стрічка зібрала загалом $ 36,474,193.
3. Фільм висміював квірофобний, жінконенависницький консерватизм як марнотратний, жахливий і боягузливий.
Шериф Доллард – тупуватий поліцейський, який втрачає свідомість після сексуального нападу на головну драг-королеву міс Віду Богему, а потім витрачає кошти платників податків, вистежуючи її (його гвинтівка завжди поруч) – він стає смішним втіленням крихкої мужності, коли складає список стереотипних місць, де можна знайти геїв (антикварні магазини, балетні класи) та порівнює кожну людину, яку він бачить, зі своїм ескізом портрета міс Богеми.
Інсинуація – особливо коли він сидить в барі і базікає про те, що «чоловіки хочуть бути один з одним, чоловіки торкаються один до одного. Вони труться щетинистими підборіддями один об одного» – це те, що він являє собою гея-самоненависника, який ховається у шафі та якого приваблюють переодягнені чоловіки. Він стає антагоністом і в кінцевому підсумку заслуговує насмішки та звільнення за те, що так сильно чіпляється за застарілі гендерні норми.
4. Фільм вчить важливості опікуватись людьми, відмінних від нас самих.
Оскільки Віда і Ноксіма зобов’язуються перетворити Чі Чі в самостійну драг-королеву, максимально використовуючи час в Сіндервіллі, вони допомагають молодій людині знайти почуття власної гідності, а сонному містечку знайти свій неповторний, незалежний дух.
Віда і Ноксіма – дуже модні нью-йоркські «кар’єрні дівчата» і, на перший погляд, мають мало спільного з кричущим «хлопчиком у платті» та городянами, які виглядають так, начебто родом із Західної Вірджинії. Але оскільки вони знаходять час для спілкування з людьми, відмінними від них самих, то кожен відкриває свої кращі сторони і потрапляє в більш яскравий і щасливий світ.
5. Костюми (і королеви) – цілісінько в точку.
Художник по костюмах Марлен Стюарт вразила. Я маю на увазі, що ви просто погляньте на плаття RuPaul з блискітками у вигляді прапора Конфедерацій і буквально все інше, що носить Ноксіма. АБСОЛЮТНИЙ, ЗНОСЯЧИЙ ДАХ ГЛАМУР.
Крім того, у фільмі присутні такі знаменитості, як Леді Банні, Міс Зрозуміло, Кендіс Кейн, Флотілла Дебардж і Міс Коко Перу – КРУТО !!
А ось 5 речей, які я ненавидів в “Вонгу Фу“:
1. Це менш смілива американська версія австралійської “Прісцилли, королеви пустелі” (Priscilla, Queen of the Desert).
Деякі люди думають, що голлівудські продюсери побачили успіх австралійської дорожньої “драмеді” 1994 року “Прісцилли, королеви пустелі” і вирішили зробити «Вонгу Фу», але це неправда. У своїй книзі “Створення Прісцилли” продюсер Ел Кларк згадує, що фільм «Вонгу Фу» був вже в роботі, поки «Прісцилла» ще тільки знімалась.
«Вонгу Фу» в результаті заробив в три рази більше грошей, ніж «Прісцилла», але він також послабив трансгендерний характер «Прісцилли» та будь-яку подобу до реалізму. З одного боку, ми майже НІКОЛИ не бачимо героїнь “Фу” без костюма, тому глядачі бачать їх тільки як трансвеститів, а не як чоловіків, які повністю реалізували себе. Вони також дуже безстатеві; персонажі Снайпса і Свейзі не виявляють навіть віддаленої симпатії до чоловіків, що (як писав Девід ДеНіколо в огляді 1995 року) «лише підсилює забобони, які фільм намагається розвіяти». Гей секс непривабливий!
2. Персонажі частково расисти.
Колумбійський актор Джон Легуізамо часто стає посміховиськом через те, що він латиноамериканець. Коли йому важко йти після сварки, Ноксіма гостро жартує: «Подивіться на неї, біжить, як ніби то вона біжить через кордон», посилюючи ксенофобські стереотипи про латиноамериканців як про нелегальних мігрантів. Далі Ноксіма каже: «У неї дійсно піньята замість голови» (піньята – традиційна іграшка з пап’є-маше). А в гострій розмові з Чі-Чі Віда каже: «Послухай мене, ти, маленький Третій Світ, що прогнувся-».
Настирлива Чі Чі називає Віду «озлобленою, целюлітною, зморщеною відьмою з викопним обличчям» (існують і справжні латинські трансвестити, які поділяють її гострий та нахабний стиль). Крім того, гумор є контекстуальним, і геніальність «політично некоректного» гумору полягає в тому, що він змушує нас сміятися над речами, які, як ми точно знаємо, ми не повинні вважати смішними і нам навіть важко повірити, що вони взагалі можуть говорити ці речі. Але як не крути, Чі Чі відокремлюють та насміхаються над нею за її етнічну приналежність, що як і раніше є расизмом, навіть якщо це робиться в жарт.
На щастя, ніхто не коментує те, що Ноксіма є чорною.
3. Міська банда перетворюється в шляхетних молодих джентльменів за одну ніч.
В одну мить бродяча зграя Сіндервілля, яка готується до групового зґвалтування Чі-Чі та грубо поводиться з мешканками міста, раптово – після того, як Ноксіма хапає їх вожака за яйця і вчить його деяким манерам – піддається чудовій трансформації і перетворюється в чемних, добре одягнених, гладко поголених джентльменів, які навіть в кінці люб’язно прощаються з Ноксімой.
Процитую Чі Чі: «Я так не думаю».
4. Сцени поліцейського домагання та домашнього насильства занадто легко згортаються.
Шериф Доллард, що володіє гвинтівкою, припиняє переслідування трансвеститів після того, як його висміюють жителі Сіндервілля; Хіба виснажений, одержимий помстою громила дійсно дозволив би невеликому знущанню припинити свій божевільний квест? Це дуже сумнівно.
Аналогічним чином, після того, як Віда вигнала ґвалтівника Вірджила з його будинку, він повертається до своєї дружини Керол Енн. Вони довго дивляться один одному в очі, після чого БУКВАЛЬНО БЕЗ ЖОДНОГО СЛОВА Вірджил йде. Ухххх, Вірджил – міський механік, у якого спільні діти з Керол Енн. Чи справді він піде з дому від дружини і дітей без боротьби?
5. Фільм легко потрапляє на гачок про «гейнгелів» (гей-ангелів).
Кожен раз, коли «кар’єрних дівчат» Вонга Фу переслідують, не визнають або загрожують насильством, більшість їх проблем швидко зникає за допомогою швидкого удару, поштовху або втечі. Крім кількох вразливих моментів, ми майже не бачимо, щоб хтось із них довго боровся з проблемами, які зачіпають реальних трансвеститів, таких як злидні, працевлаштування, широко поширена соціальна дискримінація або нестабільні відносини.
Саме тому “Вонгу Фу” – це комедійна казка, в якій її героїні є «гейнгелами»: чоловіки-геї, які – своєю дотепністю, лютістю та стилем – піднімають настрій кожному і роблять світ менш жахливим. Це не зовсім погано – чорт забирай, це пояснює привабливість “Вонгу Фу“, яка все ще не припиняється. Просто фільм зовсім не знімає свій макіяж, щоб ми змогли побачити його бородавки та все інше.
А що ви найбільше полюбляєте у «Вонгу Фу»? Що вам не подобається в ньому? Продажі «Вонгу Фу» на Blu-ray почнуться 28 травня.
Ця стаття була вперше опублікована 31 липня 2016 року.
Переклав на українську Oliva
