Tame Impala випустила саму радісну і просочену любов’ю музику в кар’єрі Кевіна Паркера

Мені настільки не подобалася нав’язлива психоделіка перших двох релізів Tame Impala, «Innerspeake» і «Lonerism», що я навіть не став слухати альбом «Currents» 2015 року, де Кевін Паркер почав своє перетворення в триповий інді-поп, нібито під впливом чарівних грибів. П’ять років по тому, разом з новим альбомом від Tame Impala «The Slow Rush» він все ще трипує, тепер створюючи саму радісну, життєствердну і просочену любов’ю музику в своїй кар’єрі.

За винятком уривчастого треку «It Might Be Time» (який здається витівкою на підтримку Трампа), «The Slow Rush» – це звучання глибоко закоханої людини, яка бачить все через свою призму.

Паркер ніколи не боявся ефектів – фаз, реверберацій, спотворень – але спосіб, яким він використовує їх на свою користь, є образним: фрагментація ефектів в Ехо-камері запалу (трек «One More Year»); обвалення просторого фанку «Breathe Deeper» в перемежування звуків хаус-піано; відлуння поступального руху в стилі «Everybody Wants to Rule the World» від рок-групи «Tears for Fears» в ностальгічному треку «Lost in Yesterday».

Новий альбом групи Tame Impala «The Slow Rush» – це така чудова платівка, одна з небагатьох в наші дні, які повинні бути пережиті послідовно. Я навіть засумнівався в своїй неприязні до їх більш ранніх робіт.

Я розумію, чому люди захоплюються ними; а вони все ще не розмовляють зі мною.

Альбом «Currents» опиниться в моєму плейлисті і отримає справедливе прослуховування. А «the Slow Rush» приєднається до ряду легенд, таких як «Avalon» Roxy Music або «Vespertine» від Björk: романтичні дослідження самої трипової музики з усіх, музика серця в польоті.

Новий альбом Tame Impala, «The Slow Rush», виходить сьогодні.

 

Переклав на українську користувач Hornet @idgaf5