«Дівчина, що подає надії» і її яскрава помста – це найкращий фільм 2020 року
Фільм «Дівчина, що подає надії» – це вражаюче ганебна халтура, і якщо цей опис здався вам негативною критикою, не поспішайте з висновками.
Емеральд Феннелл, молода письменниця-режисерка, у своєму повнометражному дебюті, створила жанровий феміністський трилер, такий же веселий і сатиричний (і закручений), як кращі роботи Браяна Де Пальми, що трохи дивно, оскільки Де Пальму часто звинувачували в жінконенависництві через його роботи. (Я розумію критику, хоча часто знаходжу її поверхневою.) У багатьох відношеннях «Дівчина, що подає надії» – це корекція вікового прийому «жінки жертви» з глянцевих трилерів і оновлення широко відомої фатальної жінки з жанру нуар.
«У той час я багато думала про те, як проявляється ця лють і гнів, особливо у жінок, коли ми не вдаємося до насильства, як в більшості фільмів про помсту», – сказала режисерка, – «Я розглядала різні варіанти, що роблять жінки, коли їх переповнють ці почуття, якщо вони взагалі щось роблять. … І це виявилося набагато більшою, більш глобальною розмовою».
Без сумніву, її фільм посилить цю розмову, в значній мірі завдяки акторській грі Кері Малліган, недавно удостоєної звання кращої актриси Лос-Анджелеською Асоціацією кінокритиків, за роль Кессі Томас, молодої жінки, яку переслідувала травматична подія, що сталася в медичній школі і яка залишилася безкарною.
Значна частина прикольності фільму полягає в його поворотах і сюрпризах, тому я не перебільшую майстерність сюжету, а лише кажу, що виконання дозволяє Малліган грати роль в різних масках (є і медсестра в сексуальному вбранні і у веселковій клоунській перуці, що виглядає як данина поваги Мелані Гріффіт в «Двійнику тіла» і «Дикій штучці») і протистояти нескінченному запасу перевірених виправдань, які вона чує і від яких її вже тошнить, щоб виправдати певні дійсно яскраві дії навколо сексуального насильства («ми були просто дітьми»; «але я хороший хлопець» і т. д.).
«Причина, по якій я захотіла в цьому взяти участь», – сказала Малліган, – полягає в тому, що я відчувала, це не те, що я раніше читала або бачила. І я хочу, щоб люди відчували ті ж почуття, що і я, коли читала це: я не можу повірити, що цей задум може спрацювати. І яке хвилювання. Це чарівний прийом, а в наші дні його не часто побачиш. Ти начебто, як завжди, розумієш, як фокусник це зробив. А ось тут, я просто не думаю, що реально зрозуміти».
Малліган отримує велику підтримку від найрізноманітніших акторів великих і малих ролей. Адам Броуді в ролі Джеррі допомагає задати тон фільму (назвемо його цукерковою помстою) в передкредитних подіях в ролі хорошого хлопця, який пропонує п’яній Кессі разом замовити Uber додому (який зручно зупиняється біля його будинку по дорозі).
Лаверні Кокс дістається роль Гейл, власниці кав’ярні «Зроби мені каву», де працює Кессі. Дженніфер Кулідж і Кленсі Браун – батьки Кессі; вона, стурбована антисоціальними нахилами своєї дочки, намагається, без всяких хитрощів, змусити її переїхати з їхнього будинку; він, люблячий батько, який робить послугу змушуючи сумніватись, таємно приховуючи повернення до нормального життя.
Конні Бріттон – гордий декан колишньої медичної школи Кессі. Але кращий за всіх – це Бо Бернем, сценарист-режисер-комік з дитячим обличчям, як можливий любовний інтерес, який, на перший погляд, здається ідеальним варіантом для їдкої, таємничої подруги.
Без сумніву, зараз на ринку є фільми, які більш гідні нагороди в кінці року: серйозні, вдумливі, важливі фільми, які висмоктують повітря з кімнати і змітають всі маленькі статуетки на своєму шляху.
«Дівчина, що подає надії» свіжа, хвилююча і ризикована, похмура, смішна і уїдлива в своїй соціальній сатирі, але вона також може засмучувати багатьох, хто її дивиться (тому може здатися, як я вже згадував, ганебною). Крім того, наскільки я розумію, це сучасна класика і кращий фільм 2020 року.
«Дівчину, що подає надії», фільм, написаний і поставлений режисеркою Емеральд Феннелл з Кері Малліган у головній ролі, вже доступний для перегляду.
Переклав українською користувач Hornet Slava
