“Сорокарічна версія” Ради Бланк розповідає історію завзятості, дуже актуальну в 2020 році
Рада Бланк – режисер, сценарист і зірка «Сорокарічної версії» – саме та героїня, яка нам зараз потрібна. Її версія Нью-Йорка, що створювалася під впливом таких різних талантів, як Вуді Аллен і Спайк Лі, – це багаторасова різноманітність міста і його районів, справжній і красивий мегаполіс (і ніжно знятий в чорно-білому форматі з ефектними проявами кольору). Це ідеальний бекграунд для історії чорношкірої драматургині, якій скоро виповниться 40 років, і її боротьби в галузі, що розвивається занадто повільно, щоб наздогнати мінливу расову динаміку країни.
«Причина, по якій мені довелося знімати чорно-білий фільм, – сказала вона про Сорокарічну версію, – полягає в тому, що немає нічого більш Нью-Йоркського, ніж чорно-білий фільм, і я по-своєму повертаю фільм в канон, який я люблю з 70-х і 80-х років, розповідаючи історію, яку слід було б розповісти давним давно: життя іншого [типу] нью-йоркця. Я житель Нью-Йорка. Просто камера була повернута в іншому напрямку, і нам довелося повернути її ось сюди».
Незважаючи на страждання в сюжеті, погляд, який вона нам пропонує, в своїй основі життєстверджуючий і надихаючий. Заснована на її власному житті (і багато в чому доповнена вигаданими моментами), кіношна версія Ради Бланк, головна героїня, все ще страждає від втрати своєї матері-художниці роком раніше. Пройшло багато часу з тих пір, як вона була оголошена однією з найкращих «драматургів до 30 років, вартих уваги», і на неї не зважали, як на творчого вчителя, що все ще продавав свої роботи за допомогою свого кращого друга-гея (і менеджера) Арчі, для бродвейської еліти (у формі білого продюсера Джоша Вітмена). Натхнення приходить до неї вперше за багато років – і поки продюсер ставить її облагороджену п’єсу «Гарлем Авеню» із запропонованими змінами (додати білу сім’ю; нехай провідна афроамериканка говорить на стереотипному діалекті) – вона відходить від свого старого шкільного альтер-его, РадаМУС Прайм, і починає працювати з молодим хіп-хоп бітмейкером, Ді, який вражений її пристрастю і талантом (і який любить товстих жінок).
Фільм вийшов безладним в кращому сенсі цього слова. Цей портрет життя в потоці населений великими персонажами, які ніколи (або, точніше, рідко) не піддаються стереотипам. Ді, якого грає новачок Освін Бенджамін, здається точно таким же, яким повинен бути хіп-хоп продюсер, хоча він збиває з пантелику очікування на кожному кроці. Їх повільний флірт здається органічним і розміреним. Студенти Ради схожі на екіпаж бомбардувальника з 40-х років, архетипи, які не скуті ідеями міської молоді (або тим, що її персонаж описує як «порно для бідних» в одному з кращих жартів у фільмі). Бродвейський продюсер, якого грає володар премії Тоні, актор Рід Бірні – це стара королева драми, який використовує кожну взаємодію як угоду – будь то тиск на Раду, щоб вона переглянула своє бачення великої білої гегемонії, або щоб підкотити до Арчі, до якого він нахабно лізе. Однак, кращий за всіх – це Арчі, найкращий друг-гей, який не просто підтримує зірку шоу. У нього є власне агентство та плани на життя, і Пітер Кім ніколи не дозволяє нам ігнорувати їх глибоко вкорінену любов один до одного, навіть коли вони сваряться і розривають один одного на частини.
Бланк – граючи саму себе в «Сорокарічній версії» – настільки невимушена виконавиця, що можна не помітити грандіозності того, чого вона досягає. «Це я, але перебільшена версія», – сказала вона – «Вона та, ким я хотіла б бути весь час. Вона розповідає все як є. Що ми маємо спільне, це те, як ми використовуємо відмову, щоб підживлювати ідею. Моя героїня, ідея про те, що вона стане репером, – це жарт, поки вона не почне римувати. А для мене, коли я вперше вирішила, що хочу зняти все в чорно-білому кольорі, реакція людей була: «Навіщо ти це так зробила?» Це питання довіри своїм імпульсам.»
І все ж її гра – це тільки початок. Вона була відома насамперед як письменниця – для серіалу База Лурманна «Get-Down» і серіалу Спайка Лі Netflix «She’s Gotta Have It», а також ряду продюсованих і мимовільних п’єс, хоча найбільше вражає її робота за камерою. Вона віддає належне місту і оживляє його в деталях. За це фільм був удостоєний Гранд-призу журі за кращу режисуру на кінофестивалі «Санденс» цього року. Приймаючи нагороду, Бланк сказала: «Будь-хто, хто відчуває, що пристрасть має термін придатності, забудьте про це. Якщо ви хочете бути репером, батьком, режисером у свої 40 років, робіть і домагайтеся». У світлі величезного безробіття в цьому справді сюрреалістичному 2020 році, до цих слів повинні прислухатися всі ті, хто раптово позбувся перспектив. Незалежно від вашого віку, фільм говорить нам: прагніть бути кращою версією себе, якою ви можете бути.
«Сорокарічна версія» тепер доступна онлайн на Netflix.
Переклав на українську користувач Hornet Slava
